• Ви знаходитесь тут:

  • Головна
  • Батьківська сторінка

Вплив розвитку дрібної моторики рук на формування мовлення дітей

Формування правильної вимови у дітей - це складний процес, дитині потрібно навчитися керувати своїми органами мовлення, сприймати зверненне до неї мовлення, здійснювати контроль за мовленням оточуючих та власним. В роботі з дітьми (а особливо з тими, що вже мають порушення мовлення) велику увагу необхідно приділяти розвитку функції дрібних м’язів рук. Рухи рук тісно пов’язані з мовленням, вони є одним з факторів його формування.

Зв’язок рухів руки з мовленням був відмічений ще в 1928 році. Пізніше, на основі спеціально проведених дослідів було висунуто думку про те, що рухи пальців рук стимулюють розвиток центральної нервової системи і прискорюють розвиток мовлення дитини.
Тренування рухів пальців рук дітей покращує не тільки рухові можливості дитини, а й розвиток психічних і мовних навичок. У свою чергу, формування рухів руки тісно пов’язано з розвитком рухового аналізатора і зорового сприймання, різних видів чутливості, просторового орієнтування, координації рухів та ін.
Рівень розвитку дрібної моторики - один з показників інтелектуальної готовності до шкільного навчання. Недарма в багатьох школах України існують, так звані, співбесіди, тестування під час яких серед інших завдань дитині пропонуються завдання на визначення рівня розвитку дрібної моторики. Дитина, що має високий рівень розвитку дрібної моторики, вміє логічно мислити, в неї достатньо розвинуті пам’ять, увага, зв’язне мовлення.
Недостатній розвиток зорового сприймання, уваги та, зокрема, дрібної моторики, призводить до виникнення негативного ставлення до навчання.
Саме тому робота з розвитку дрібної моторики повинна починатися задовго до вступу у школу. Батьки, які приділяють певну увагу вправам, іграм, різноманітним завданням на розвиток дрібної моторики та координації рухів руки вирішують одночасно декілька проблем: по-перше, впливають на загальний інтелектуальний розвиток дитини, по-друге, покращують розвиток мовлення малюка, по-третє, готують його до оволодіння навичок письма.
З самого раннього віку необхідно починати роботу з розвитку дрібної моторики. Вже в ранньому дитинстві можна виконувати масаж пальчиків, впливаючи тим самим на активні точки, які пов’язані з корою головного мозку. В ранньому та молодшому дошкільному віці необхідно виконувати прості вправи, які супроводжуються віршованим текстом (наприклад “Сорока”), не забувати про розвиток елементарних навичок самообслуговування: застібання та розстібання ґудзиків, зав’язування шнурків і т. п. і, звичайно, в старшому дошкільному віці робота з розвитком дрібної моторики та координації рухів руки має стати важливою частиною підготовки до школи.
Пам’ятайте, що малюкам пропонуються вправи у спрощеному варіанті, доступні їх віку. Більш старшим дітям завдання можна ускладнювати.
Робота з розвитку дрібної моторики повинна проводитись регулярно, адже саме тоді буде досягнений вагомий ефект від цих спеціальних вправ. Завдання з розвитку рухів пальців рук повинні приносити дитині радість, не повинні викликати перевтомлення. Велике значення в цих іграх-вправах має текст. Він має бути веселим, доступним для дітей даного віку. Необхідно пояснювати значення тих чи інших рухів чи положень пальців, зацікавлювати дітей у виконанні цих рухів, створювати сприятливий емоційний настрій.

Важливою частиною роботи з розвитку дрібної моторики є пальчикова гімнастика. Ці ігри дуже емоційні, їх можна проводити повертаючись з дитячого садка, сидячи в черзі до лікаря, у транспорті та, звичайно, вдома. Вони дуже захоплюючі і сприяють розвитку мовлення та творчої діяльності. “Пальчикові ігри” начебто відтворюють реальність навколишнього світу – предмети, тварин, людей, їх діяльність, явища природи. В ході “пальчикових ігор” діти, повторюючи рухи дорослих активізують моторику рук та мовлення.
“Пальчикові ігри” – це інсценування яких-небудь рифмованих розповідей, казок з допомогою пальчиків. Багато ігор потребують участі обох рук, що дає можливість дітям орієнтуватися в поняттях “праворуч”, “ліворуч”, “вгору”, “вниз” і т.п. На початку та вкінці гри необхідно включати вправи на розслаблення, щоб зняти зайве напруження у м’язах. Це може бути поглажування від кінців пальців до долоні, легке потрушування, помахування руками.

Трудове виховання дитини в садочку і вдома

Значення праці для всебічного розвитку дошкільника

Одним з основних завдань, що їх розв'язують дошкільний заклад разом з родиною, є виховання у дітей самостійності, працелюбності, правильного ставлення до праці.

Безперечно, саме праця — один із провідних чинників усебічного розвитку дітей. Праця корисна для здоров'я дитини, якщо вона посильна і правильно організована. Рухи дитини, яка володіє трудовими навичками, більш точні та впевнені, вона ліпше орієнтується у просторі, їй зрозуміліший плин часу. Праця сприяє розумовому розвитку. Діти багато дізнаються про властивості матеріалів, з якими працюють, про призначення засобів праці, інструментів, якими вони користуються. Під час трудових дій відбувається розвиток усіх пізнавальних процесів — активного сприймання, уяви, уваги, пам'яті. Включається в роботу мислення, адже дитині потрібно порівнювати, зіставляти предмети, з якими вона працює, встановлювати найпростіші закономірності явищ тощо. Неоціненне значення праця мас і для морального виховання дитини, адже під час роботи виховуються такі якості особистості, як здатність до подолання перешкод, спо-стережливість, зосередженість, старанність, дисциплінованість, самостійність, ініціативність.

Доручення як метод розвитку самостійності у дітей

Основними формами організації праці у нашому дошкільному закладі є доручення, чергування та колективна праця.

Доручення — найдоступніша форма залучення дітей дошкільного віку до посильної повсякденної трудової діяльності як у дошкільному закладі, так і вдома. Чітка спрямованість на одержання результату і наявність конкретно визначеного завдання робить доручення доступним навіть для дитини раннього віку (подай, принеси, постав на місце тощо).

Систематична участь у трудовій діяльності сприяє загальному розвитку малюків та надає їм упевненості у власних силах. Видатний психолог Даниїл Ельконін виділяв два чинники, які спонукають дитину дошкільного віку до трудової діяльності: тенденція до самостійності та інтерес до всього, що стосується життя і праці дорослих. Уже наприкінці молодшого дошкільного віку дитина починає прагнути самостійності. Двохрічний малюк намагається самостійно одягатися: «Я сам», — говорить він на спробу дорослого допомогти. Діти 3 — 4 років можуть самостійно мити іграшки, допомагати накривати на стіл, старші дошкільники спроможні доглядати за рослинами, тваринами, допомагати дорослим та малюкам.

Саме за допомогою трудових доручень ми розвиваємо у дітей таку базову якість особистості, як самостійність.

Щоб доручення було посильним

Ми починаємо привчати дітей до праці вже з раннього віку, бо систематичне виконання малюками різних трудових доручень розвиває у них самостійність, витримку, а згодом — здатність до вольового зусилля. Під час виконання трудових доручень діти стають більш організованими, охайними, у них формується звичка до порядку, а головне — реалізовується потреба «Я сам», розвивається прагнення до вдосконалення набутих навичок і оволодіння новими.

У роботі з дітьми ми використовуємо такі прості і корисні правила:

• усе, що я можу, — зроблю сам;

• якщо я не вмію, то навчуся;

• умію сам — допоможу іншим.

Просте доручення полягає у тому, що дитина має виконати якесь одне нескладне завдання, скажімо, принести стілець, подати книгу, чашку тощо. Такі доручення мають епізодичний і короткотривалий характер, тому ми даємо їх молодшим дошкільникам. Але у малюків іноді не вистачає наполегливості, а то й бажання зробити це самостійно.

Катруся вміє після гри ставити іграшки на поличку. Але коробка з кубиками не стає на своє місце, бо там уже є Ваніна машина. Катруся припиняє спроби навести лад, залишає кубики на підлозі й біжить мити руки. Коли вихователь нагадує їй, що треба покласти іграшки на місце, Катруся зі сльозами в очах промовляє: «Не можу».

У таких випадках не варто виконувати дію за дитину. Звичайно, дитина у три роки мало що може, але її відмова від будь-якого зусилля містить у собі серйозну загрозу. Якщо дорослі допомагають дитині у тому, що вона може зробити сама, то дуже швидко дитина звикає отримувати бажане без будь-яких зусиль. Тому у такій ситуації ми намагаємося допомогти дитині порадою: «Перестав машинку на сусідню поличку, і кубикам вистачить місця». Отримуючи задоволення від виконаної роботи та схвальної оцінки, малюки поступово привчаються докладати зусилля, щоб виконати прохання дорослої людини.

Даючи дитині доручення, дуже важливо показати, як правильно його виконати, і пояснити, навіщо це потрібно. Скажімо, доручаючи дитині розкласти ложки до сніданку, варто показати, що слід узяти декілька ложок у ліву руку, а потім брати по одній і класти справа від тарілки, щоб іншим дітям зручно було брати ложку правою рукою. Поступово показ і вказівки замінюємо нагадуванням і контролем. Сором'язливих, нерішучих дітей заохочуємо, а занадто активних, умілих, які намагаються виконати доручення за іншого заради похвали — стримуємо, пропонує¬мо допомогти іншому, показати, як краще впоратися із завданням.

Для розвитку трудових умінь у дітей слід правильно добирати доручення. Насамперед воно має бути посильним і разом з тим потребувати від дитини невеликого зусилля, щоб вона ставилася до доручення, як до важливої та серйозної справи.

У середній групі дітям пропонуємо складніші доручення, які можуть бути пов'язані з проханням, зверненням до інших осіб, скажімо: доручити дитині підійти до помічника вихователя і попросити ключ від групової кімнати. Дитина, виконуючи це доручення, повинна самостійно сформулювати прохання, звертаючись до дорослого так, щоб її зрозуміли, та дотримуючись усіх правил ввічливості: спокійним голосом звернутися з проханням, використати для цього слова «будь ласка», і, одержавши ключ, подякувати.

Вимоги до дітей можуть ускладнюватися за рахунок:

• доручення складнішої справи;

• підвищення вимог до якості виконання доручення;

• більш самостійного виконання доручення та необхідності навчити інших.

У цьому віці одне з головних завдань — навчити дітей доводити розпочату справу до кінця. Часто для дітей це складно, бо їхня вольова сфера ще недостатньо розвинута. У таких випадках ми намагаємося підтримати дитину, бо дуже важливо, щоб вона хоч раз пережила почуття радості від того, що впоралася з труднощами й довела розпочату справу до кінця.

Василько дуже нетерплячий, йому складно закінчити розпочату справу. Знаючи це, доручення, що вимагає тривалої зосередженості, ми ділимо на етапи: пропонуємо навести порядок у шафі в музичній залі, прибравши спочатку поличку з ляльками та дидактичними іграми, а потім — поличку з музичними іграшками. Для хлопчика таке завдання, розділене на два етапи, здається конкретним і посильним. Порядок у шафці є для нього справжньою нагородою. особливо, коли результат праці підкріплено конкретною оцінкою: «Молодець, прибрав старанно, і тепер стало гарно».

У старшій групі вже використовуємо доручення, триваліші у часі. Скажімо, доручаємо дитині протягом цілого дня самостійно прибирати й підтримувати порядок в ігровому куточку, спальні, годувати рибок тощо. Це складні доручення, які містять і організаційні справи, що сприяють вихованню у дитини вміння розподілити свій час. прийняти рішення, простежити за працею інших.

Для того щоб виконати трудове завдання, навіть найпростіше, дитина має уявити, з чого вона почне, що робитиме потім — адже у будь-якій справі є внутрішня логіка, згідно з якою й треба складати план дій. Власне, вміння планувати свою діяльність — один з найважливіших показників розвитку дитини. Тому ми цілеспрямовано вчимо цьому своїх вихованців.

Для дитини п'ятирічного віку годувати хом'ячка у куточку природи протягом дня — робота не складна, але потребує певних знань і умінь. Тому, даючи дитині таке доручення, ми обов'язково разом із нею з'ясовуємо, як і чим слід годувати тваринку, в який час, що для цього потрібно зробити. Поступово дитина навчається планувати свою роботу, у неї формуються перші трудові вміння і розуміння суспільної значимості її праці. Адже якщо дитина навчиться самостійно годувати хом'ячка, то цим самим вона допо¬може вихователю та помічнику вихователя, і хом'ячок не буде голодним.

Варто пам'ятати, що дитина працюватиме охоче лише тоді, коли розумітиме, що її праця потрібна. Якщо ж дитина відчуватиме, що виконує щось нікому не потрібне, то й працюватиме без зацікавленості, що може спричинити формування у неї зневажливого відношення до своєї і чужої праці.

З дорослішанням дошкільників ми поступово ускладнюємо доручення для них за змістом роботи, формами об'єднання дітей, вимогами до самостійності та самоорганізованості. Діти старшого дошкільного віку вже мають достатній досвід співробітництва та навички з конкретних видів праці. Тому ми приділяємо достатню увагу організації спільної трудової діяльності, скажімо, таким колективним дорученням, як прибирання групової кімнати, ділянки, робота на городі, квітнику. Об'єднуючи дітей для спільної роботи, ми враховуємо рівень сформованості трудових умінь, почуття відповідальності, лідерські якості наших вихованців; навчаємо їх самостійно розподіляти між; собою обов'язки, разом виконувати завдання, допомагати одне одному.

Значення оцінки у формуванні трудових навичок

Ставлення дітей до трудових доручень значною мірою залежить від характеру педагогічної оцінки, яку дає дорослий. Правильна педагогічна оцінка може посилювати почуття радості в разі успіху і послабити негативні емоції при невдачі.

На перших етапах засвоєння певних дій чи правил ми вживаємо розгорнуті судження.

Скажімо: «Дуже добре, Олю, що ти самостійно визначила, які кімнатні рослини треба полити, і зробила це правильно. Ти дуже старанно працювала й нікуди не відходила, доки не закінчила роботу. Якби рослини вміли говорити, то сказали б: «Яка турботлива дівчинка! Дякуємо!»

Під час виконання колективних трудових доручень особливу увагу звертаємо на те, як діти керувалися правилами співробітництва. Наприклад; «Олег і Сашко сьогодні працювали як справжні друзі. Швидко домовилися, хто і що робитиме, допомагали один одному, тому вчасно і правильно підготували столи до обіду».

Свою доброзичливість, задоволення чи подив намагаємося передавати не лише словами, але й мімікою, інтонацією, поглядом тощо. Щира радість дорослих за щонайменший успіх дитини посилює її позитивні емоції. А позитивна оцінка в присутності інших дітей додає радісних переживань дітям, чия поведінка заслуговує схвалення, і опосередковано впливає на однолітків. Ми обов'язково звертає¬мо увагу дитини на те, що у неї вже добре виходить, а чого треба вчитися, не протиставляючи її досягнення результатам праці інших дітей, щоб не принижувати гідність одних і не викликати зверхність у інших.

До невдач дітей ставимося терпляче, якщо вони зумовлені недостатньо розвиненими вміннями, намагаємося заохотити дитину і допомогти в її власному розвиткові.

Наприклад: «Не сумуй, Марійко, коли чогось навчаєшся, то не відразу виходить. Давай я тобі ще раз покажу. Ти зможеш зробити краще».

Для того, щоб словесні оцінки лишалися стимулом, їх потрібно урізноманітнювати. Із цією метою ми використовуємо народні прислів'я та приказки. Для констатації набутих умінь, бажання працювати, незалежного темпу знадобляться такі вирази: «Де вмілі руки і охота, там скора робота», «Старається, як мурашка», «Хто багато робить, той багато вміє», «Землю сонце прикрашає, а праця людину», «Маленька бджілка, а й та працює», «Добрий початок — половина діла», «Робить, як мокре горить», «Умілому усяка робота легка», «Силою не хвались — краще трудись», «Добре у світі жити тому, хто працьовитий».

Коли ж хтось із дітей часто відволікається під час роботи, не називаючи його імені, можна сказати: «Будеш трудиться — будеш кормиться», «Хочеш їсти калачі — не сиди на печі», «У доброго хазяїна й соломинка не пропаде, а у дурного хазяїна й колесо з воза украдуть», «Коли став до роботи то байдики не бити», «На дерево дивись, як родить, а на людину, як робить», «Праця людину годує, а лінь марнує», «Кожна пташка своїм носиком живе», «Без роботи й день роком видається», «Лінивому все ніколи», «Хто нічого не робить, той ніколи не має часу», «Без праці нічого не зробити», «Від дощу земля зеленіє — від праці народ багатіє», «Під лежачий камінь вода не тече».

У ході оволодіння дітьми новими трудовими навичками звертаємо їхню увагу на те, що вміння самі собою не з'являються: «Доки не впріти, доти не вміти», «Не кажи — не вмію, а кажи — навчусь», «У невмілого й руки не болять», «Треба нахилитися, щоб з криниці води напитися», «Не святі горшки ліплять, а прості люди», «Не одяг красить людину, а добрі діла», «Для всякого діла потрібні знання», «Кожний майстер колись був невмілий». А прислів'я «Зробив діло — гуляй сміло» є влучним акордом для завершення трудового доручення.

Роль батьків у вихованні працелюбності

Звичайно, виховати самостійну, організовану та працелюбну дитину неможливо лише в стінах дитячого садка. Адже особистий приклад і участь батьків у трудовому вихованні дітей має величезне значення. Тому ми активно залучаємо їх до цієї роботи, Проводимо з ними бесіди, консультації, залучаємо до участі в освітньому процесі, у «Дні добрих справ», даємо конкретні рекомендації щодо прийомів трудового виховання вдома, які трудові доручення слід давати конкретним дітям, як правильно оцінити результати дитячої праці, підтримати у випадку невдалого виконання доручення тощо.

Для виконання трудових обов'язків вдома під керівництвом батьків ми пропонуємо посильні для дитини доручення, зокрема:

• підтримувати порядок у своєму ігровому куточку;

• поливати кімнатні рослини;

• якщо сім'я тримає город, квітник, виділити для дитини грядку, де вона зможе посіяти городні культури;

• допомагати мамі у хатній роботі — підмести підлогу, витерти пил, прибрати посуд зі столу;

• мити чайний посуд, витирати його й акуратно ставити на місце.

Коли діти усвідомлюють свої обов'язки та набувають практичного досвіду, у них з'являється впевненість у своїх силах та можливостях, готовність працювати. Бони із задоволенням виконують свої обов'язки, допомагають молодшим братикам чи сестричкам. Спостерігаючи, як працюють дорослі, діти радо разом з ними прибиратимуть приміщення, пратимуть, готуватимуть, працюватимуть у саду і на городі. Ми пропонуємо батькам потурбуватися, щоб знаряддя праці, якими користуються діти, відповідали їхнім силам і можливостям, а дитячу працю супроводжував оптимістичний, радісний настрій.

Для того щоб діти любили працю, щоб вона поступово стала для них потребою, необхідні міцні трудові навички, які формуються лише у результаті повсякденного вправляння. Якщо набуті навички стануть сталими, а обов'язки усвідомленими, то їх систематичне виконання у дитячому садку переросте у звичку.

Порадник для батьків щодо трудового виховання дітей

• залучати дитину до трудових справ сім'ї якомога раніше;

• за дитиною старшого дошкільного віку закріпити постійні обов'язки, за виконання яких вона має бути відповідальною;

• не допускати відхилень від встановлених дорослим вимог, щоб не давати дитині при¬воду до ухиляння від своїх обов'язків;

• не карати дитину працею: праця має приносити радість та задоволення;

• учити дитину працювати, прищеплюючи їй елементарні навички культури трудової діяльності — раціональні прийоми праці, правильне використання знарядь праці, планування та завершення трудового процесу;

• не давати дитині непосильних доручень, але доручати роботу з достатнім навантаженням;

• не підганяти дитину, чекати, поки вона закінчить роботу сама;

• завжди дякувати дитині за допомогу чи старанно виконане доручення;

• не забувати хвалити дитину за ту роботу, яка вимагала від неї особливих зусиль.

Кiлькiсть переглядiв: 38

Коментарi